Інфраструктура села знищена ворожими обстрілами, що тривали тут упродовж кількох тижнів березня. Дісталося і багатьом приватним будинкам та навіть городам та полям. Сліди авіаційних та артилерійських ударів практично у кожному подвір’ї. Те, що ніхто з місцевих, які не евакуювались, не загинув, люди називають дивом і Божим захистом. Наслідки воєнних злочинів нині документують правоохоронці, а тими, хто нині повертається до обійсть, опікується дільничний.
Дільничний офіцер поліції Малинського ВП Ігор Дейнеко працює уже давно і має достатній досвід виконання різних правоохоронних функцій, у тому числі під час антитерористичної операції на сході України:
- Був у складі зведеного загону поліцейських Житомирщини у 2014 на Луганщині. Бачив війну, як кажуть, на власні очі, але перший день тут, у себе вдома, попри усі застереження, що лунали, став шоком. Уранці вийшов з будинку, запалив цигарку, п’ю каву і чую: земля гуде. Практично відразу надійшла команда про збір по тривозі у відділенні. Там ми і жили потім кілька тижнів, - розповідає майор поліції.
Під його опікою майже половина населених пунктів Малинської міської територіальної громади. Тож разом з ним вирушаємо до найбільш постраждалих від обстрілів сіл – одне з таких Морозівка. Тут зруйновані школа, двоповерховий будинок культури, дитячий майданчик, магазини, приміщення старостату та чимало приватних обійсть.
Місцеві, Віра та Іван Савченки, розповідають, що навчились розпізнавати небезпеку по звуках пострілів. Ворожі «подарунки» прилетіли їм у хлів, розкурочивши дах та двері у ньому, повибивали усі шибки з оселі, побудованої ще батьком жінки, а також залишили неабияку вирву на городі. Чоловік показує уламки боєприпасу, що вибухнув в одну з ночей в його обійсті.
- Ми чули, як гуде. Віра лежала на підлозі, я на дивані. Тай слухаємо, що воно буде… Втікати є куди, та як його тікати?.. Донька виїхала та й слава, Богу…
Попрощавшись з привітними господарями, на дорозі зустрічаємо ще одну жительку села Галину Кузьменко з маленькою онукою. Жінка не стримує сліз – від її оселі залишилось лише згарище:
- Один раз тільки там була. Не можу… Тільки ремонт зробила, вікна замінила, лінолеум… Усе – нема нічого. Нас не було тут, ми виїхали з донькою, а повертатись тепер нікуди… Живу поки у брата…
Вирву розміром з копанку показує на своєму городі і Людмила Фатун. Жінка разом з синами також увесь час залишались у селі.
- Були у хаті, коли чуємо вибух, стіни затряслись, дах зірвало. Вибігаю, дим, земля летить. Страшно… Як ці хати зовсім не рознесло…, - жінка теж не може стримати емоцій і витирає очі.
По-іншому дивиться на ситуацію її односелець Роман Івасюк. У дворі чоловіка кілька корпусів від розірваних боєприпасів, пояснює, що це усе «добро» було насіяно довкола його обійстя з різних сторін.
- Ми були готові до всього. Ми, місцеві, знаємо кожну стежку і кожне дерево у своїй місцині. Це вони чужинці. А ми, у разі необхідності, і зайдем, і вийдем, як треба. Хай вони нас бояться, а не ми їх.
Чоловік розповідає, що хоч час від часу і ховались з дружиною від обстрілів у мурованому підвалі, але найчастіше небезпека заставала його десь посеред дороги. Тоді Роман найбільше переймався, що пошкодить мотоцикл, а без нього у селі – ніяк, бо найзручніший спосіб пересування.
Дільничний спілкується з кожним з цих людей по-різному: одних заспокоює та підбадьорює, іншим залишає свої контакти для спілкування, Романові дякує за його активну позицію та готовність боронити свою країну у будь-який доступний спосіб.
- За кілька кілометрів від села уже знаходились ворожі позиції, тож мешканців максимально евакуювали. Це врятувало багатьом з них життя. Ті, що залишились, теж, на щастя, не травмовані. А житло відбудується. Головна наша цінність – це люди, роботящі і мудрі українці! Будемо жити і перемагати!
Відділ комунікації поліції Житомирської області