Підполковник поліції Леонід Петрович Дяченко, начальник відділу Управління карного розшуку ГУНП Житомирщини джерелом натхнення вважає власну родину, а найвищим задоволенням у службі – кінцевий результат кропіткої роботи з розкриття заплутаних злочинів.
– Що стало для вас вирішальним в обранні професії?
– В органах внутрішніх справ я служу з 1996-го року. У карний розшук прийшов у 2003-му, наслідуючи батька і старшого брата, які на той час працювали у міліції. Тобто, я вже й не бачив себе деінде, окрім оперативної служби. Розпочинав діяльність у Житомирському міському відділі, в «убойному» підрозділі карного розшуку. Робота була жива і цікава, тож сумувати було точно ніколи. А ось романтики служби довелося зачерпнути.
- А чи не розвіялась за роки служби ота романтика, яка привела в органи внутрішніх справ? Де берете натхнення для продовження?
– За роки служби бойовий запал точно не вичерпався. Він постійно поповнюється новими викликами у службі, новими життєвими історіями і загадками, які хочеться розв’язати та знайти винного у тому чи іншому злочині. Натхнення знаходжу у вдало виконаній роботі, у конкретному результаті, коли справу доведено до кінця і відновлено справедливість. А ще натхнення – у моїй сім’ї, найрідніших людях, для яких, у першу чергу, працюєш. Їх спокій – для мене уособлення спокою громадян. Усе взаємопов’язано і від мене залежить, як буде почувати себе моя родина у своєму місті чи країні.
– Що для вас загалом карний розшук?
– По-перше, це надзвичайно великий об’єм роботи. Це недосипання, наполеглива праця і задоволення від результату. Якщо хтось виявляється не готовим чи не спроможним віддатися цій службі, то він і не затримується у розшуку. Для того, щоб тут залишитися, потрібно однозначне і непереборне бажання допомагати, жива зацікавленість в оперативній роботі і готовність присвятити себе цій справі.
– На вашу думку, хороший опер – це хто?
– Оперативник – це такий же працівник, як і будь-хто інший, однак наділений трохи більше інтуїцією, вдачею та спритністю. Потрібно бути обов’язково наполегливим, щоб врешті отримати «оперський фарт». Потрібно бути аналітиком, щоб складати докупи пазли з фактів, слів і ознак у повноцінну картину.
– Чи часто дякують оперативникам?
– Люди ставляться до нашої роботи так само, як і до результату діяльності будь-кого з професій. Ми ж не дякуємо вчителю щодня за те, що він учить дітей, чи водію тролейбуса, що він перевозить пасажирів. Так і ми, просто виконуємо свою роботу. Наприклад, людям важливо дізнатися відповіді на ті питання, які не можна було знайти самостійно. Будь-якій людині хочеться і потрібно знати обставини, за яких з її рідним чи близьким трапилось горе, і хто у цьому винен. І це вже наш обов’язок. Але буває по-різному. Часом можна почути слова вдячності й від тих, від кого найменше цього очікуєш…
– Які ще резонансні злочини пам’ятаєте і можете розказати про їх розкриття?
Упродовж 2011-го року у Радомишльському районі в лісі були виявлені тіла двох жінок. Особи загиблих були встановлені не одразу через часові природні процеси, адже вони пролежали тут якийсь період. Однак сумнівів у тому, що смерть обох настала через насильство, у нас не було, оскільки кінцівки були перемотані скотчем, а тіла поміщені у поліетилен. Жодних зачіпок, зрозуміло, для оперативників не було доти, доки не вдалося встановити особи загиблих. Це були киянки. Тоді ми зв’язалися зі столичними колегами і з’ясували, що у них розслідувались на той час кримінальні справи за фактами викрадення цих жінок. Спільно з працівниками тодішнього Святошинського райуправління ми почали відстежувати зв’язки загиблих і їх безпосереднє оточення. Крок за кроком ми підібралися до того часу, коли ці жінки зникли, й почали відтворювати можливі варіанти розвитку подій. Ще однією зачіпкою став телефон однієї із жертв, який вдалося знайти і вилучити у сторонньої особи. Це була теж киянка. За її словами, мобільник подарував її чоловік. Відтак по цій ниточці ми почали розкручувати заплутаний клубок і таки вийшли на злочинця.
Уже за місяць наполегливої роботи оперативників і слідчих було доведено причетність жителя столиці до убивств жінок. Це був очільник служби безпеки однієї з фінансових установ. Під тиском зібраних доказів він зізнався у вчиненому і був заарештований. Як було встановлено, душегубства він вчиняв на сексуальному ґрунті. Спочатку він знайомився із дівчатами, запрошував їх на свою дачу, де й знущався над жертвами. А потім мертві тіла вивозив за межі Київщини. Нині за накоєне судом винесено йому справедливий вирок: пожиттєве позбавлення волі.
Ще пам’ятаю, як фактично у центрі міста дворові собаки винесли людський череп. У результаті пошукових заходів було знайдено й інші рештки загиблого чоловіка, поховані на території одного з місцевих підприємств. На встановлення особи загиблого було задіяно максимальну кількість оперативників, прочісувались прилеглі території, опитувались мешканці будинків довколишніх кварталів.
А допоміг простий випадок. До поліції зателефонувала літня жінка, житомирянка, яка знаходилась на стаціонарному лікуванні у медзакладі, і поділилась стурбованістю, що до неї уже давненько не навідувався її дорослий онук. Зв’язатися з ним вона не може і відчуває щось лихе.
Виявилось, заявниця разом із сином й онуком проживала в одній з п’ятиповерхівок, розташованих неподалік виявлення рештків тіла. Коли ми приїхали для перевірки до її квартири, то застали вдома лише 50-річного сина бабусі. Однак, де перебуває його син, той при спілкуванні так і не зміг пояснити. Згодом він зізнався, що причетний до його смерті.
Як розповів нам господар, дорослий син дошкуляв йому своєю поведінкою та способом життя, адже був наркозалежним і зловживав алкоголем. В один з вечорів, прийшовши додому під впливом шкідливих речовин, чоловік кинувся до батька з кулаками, а той задушив його. Щоб приховати страшний злочин, убивця розчленував мертве тіло й у господарській сумці розніс рештки по різних місцинах. Нині винуватець відбуває покарання у місцях позбавлення волі.
У липні 2012-го року було вчинено злочин, який сколихнув усю Житомирщину. Уранці в одному з приватних будинків з вогнепальної зброї невідомі нападники розстріляли родину підприємця. Від поранень загинули 6-річна дитина і дружина господаря, а його донька була тяжко поранена. З оселі зникла певна сума грошей і лише дещо з цінностей. Тиждень кропіткої роботи над розкриттям – і ми затримали злочинців. Величезну роль у розкритті цього злочину відіграли експерти, які встановили, що гільза від кулі, поспіхом «забута» убивцею на місці події, була випущена з обріза, що фігурував знаряддям вчинення злодіянь у 2002-му році.
Тож, організатор розбійного нападу на будинок підприємця – раніше неодноразово судимий чоловік, який заздалегідь спланував жорстокий злочин. Для цього, заручившись підтримкою молодшого поплічника, він відстежував сам будинок і денний розпорядок господаря, а потім вдало вирахував, коли того не буде вдома. Основний мотив злочинець зі стажем пояснив так: «Чому у нього все є, а в мене немає нічого?» Нині він засуджений до довічного ув’язнення. У місцях позбавлення волі знаходиться і його спільник.
– Назвіть основні зміни, які відбулися у карному розшуку за останні роки?
– Зміни, безумовно, відбуваються. На службу іде молоде покоління і несе із собою якісь інновації. Розвивається суспільство і ми разом з ним. Для оперативників гарною новиною стало покращання матеріального забезпечення і заробітної плати. Звісно, є побажання, щоб досягнутий рівень не був межею, а підрозділи карного розшуку професіонально зміцнювались і були спроможними якісно протистояти криміналітету.
Відділ комунікації поліції Житомирської області