Своїми спогадами про участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС поділився полковник міліції у відставці Андрій Дмитрович Розпутенко. Він у рядах працівників органів внутрішніх справ Житомирщини, яких у перші дні Чорнобильської трагедії направлено для виконання службових завдань у лиховісний край.

Навіть за декілька днів, з 28 квітня по 4 травня 1986 року, проведених у зоні лиха, йому довелося побачити на власні очі усі жахи, що несла із собою катастрофа.

– У ніч, коли вибухнув реактор, нас усіх підняли по тривозі, - згадує нинішній ветеран ОВС. – Ніхто нічого не пояснював. Було сказано лишень узяти тривожні валізи та розміщуватися по автобусах. Жодних зайвих питань. Жодної паніки. Нічого, окрім безумовного виконання наказів керівництва. У повній готовності ми, 15 правоохоронців з Коростишівського району, провели цілу добу. За цей час дізналися про Чорнобильську катастрофу й стало зрозуміло, куди їдемо.

Відтак, у складі дивізіону Андрій Розпутенко прибув у Прип’ять, один з найближчих до Чорнобиля населених пунктів, а далі – у зону безпосереднього лиха. На новоприбулих чекали сталі завдання із забезпечення громадського порядку серед суцільного безладу та хаосу, недопущення мародерства.

– Найтяжчим завданням для нас було проводити роз’яснювальну роботу серед місцевого населення щодо нагальної необхідності залишити рідні домівки та шукати собі прихистку деінде, - згадує Андрій Дмитрович. – Умовити людей, пояснити їм те, чого й самі до кінця не розуміли. Патрулюючи нічні вулиці, бувало, хлопці забиралися на дахи багатоповерхівок і звідти задовольняли власну цікавість, стежачи за страшною пожежею на реакторі…

Тоді молодість сміялась в обличчя прихованій небезпеці. Але ж тоді людям мало про що говорило слово “радіація”. Та й справжніх розмірів радіоактивного впливу, викликаного аварією, ніхто з них не знав. Так, чули. Кажуть, небезпечно. Це тепер дані щодо рівнів радіації, зафіксовані на той час в документах, лякають. Та коли не бачиш усюдисущого ворога на власні очі, не відчуваєш (звісно, до певного часу) його смертоносного дихання, то й думати нема про що.

– Після повернення із лиховісної зони особливого погіршення здоров’я ніхто не відчув, - продовжує Андрій Розпутенко. – Та дуже скоро усі ми, хто був у Чорнобилі, зрозуміли, що декілька днів, проведених в зоні радіаційного лиха, просто так нам не минуться.

Сьогодні Андрія Розпутенка знають не тільки як пенсіонера органів внутрішніх справ, полковника міліції у відставці, але і як засновника Коростишівської районної партійної організації «Всеукраїнська Чорнобильська Народна партія «За добробут та соціальний захист народу». До речі, у місті Коростишеві за його ініціативи та сприяння було встановлено обеліск Пам’яті жертв Чорнобиля, до підніжжя якого у пам’ятні дати місцеві жителі покладають корзини квітів.

1300 працівників органів внутрішніх справ Житомирщини брали участь у ліквідації Чорнобильської трагедії. 35 років минуло з моменту вибуху на реакторі, але й сьогодні у ліквідаторів від пережитого не загоїлись рани, передусім душевні. Та попри це, вони продовжують радіти кожній миті, подарованій життям. А ще – залишаються вірними Присязі та своєму обов’язку.

Відділ комунікації поліції Житомирської області